Ясногородка

Ясногородка - село, центр сільської ради. Розташоване в південно – східній частині Макарівщини. Віддаль до районного центру становить 26 км, до обласного – 28 км. Через село проходить міжміська траса Київ - Фастів. З райцентром та облцентром існує автобусне сполучення. Найближча залізнична станція - Київ,розташована за 28 км. З Києва від станції метро “Нивки” курсують регулярні рейси до с. Бишів через Ясногородку.

Село Ясногородка розташоване біля струмка Трубище, що впадає в Ірпінь поряд з селом Новосілки, на половині дороги з Бишева до Білогородки.

Ясногородка – однє з найстаріших сіл Макарівського району, засноване ще у 8 ст. За народними переказами назва ця походить від Ясної Гірки, де виникло поселення.

Південна частина села називалася Богушівкою (від перших власників Богушів-Гулькевичів). Вперше Богушівку згадано у 17 столітті, коли король Михайло Корибут подарував її разом з Новосілками, Мостищами, Дзвонками(Дзвонковим) і Лобковщиною (Добковщиною - вулиця у селі Лишня) 1670 року Києво-Братському училищному монастирю. Богушівка була названа присілком.

Ще на початку XVIII століття Ясногородка вважалася селом, хоча в минулому вона була містечком, що видно із історичних нотаток 1720 року: «де колись було містечко, тепер пустинь».

На початку 1649 року Ясногородські міщани, бузівські й гурівські селяни спалили шляхетський хутір Лобачівщину і утворили Ясногородську козацьку сотню Київського полку. Але, на жаль, Ясногородську сотню було ліквідовано однією з перших, між 1650 і 1654 роками. 1651 року містечко значиться пусткою.

У липні 1768 року в селі побували козаки Івана Бондаренка^[2]. Після Коліївщини 1768 року, що стала найвищим етапом гайдамацького руху і суду над гайдамаками в містечку Кодня на Житомирщині, виступи селян проти поміщиків мали місце в Ясногородці 1831-го, в червні 1834 року, 1861-го та в січні 1868 року.

1775 року в Ясногородці було всього 80 хат. Статус містечка ця місцевість знову отримала та відновила назву, коли стала резиденцією князів Шуйських, до Ясногородського маєтку яких належали околишні села, так і ті що з плином часу, в силу обставин, відійшли до інших володінь: Бузова, Гуровщина, Шпитьки, Гореничі, Петрушки, Неграші та інші, а також у Речицькому повіті — села: Остроглядовичи та Хойники. Перед тим — до 1644 року — містечко належало князеві Самуїлові Карлу Корецькому й було продане ним 18 квітня 1644 року Максимілліанові Бржовському.

В 1862 році в селі відкрито церковно-приходську школу, в якій навчалось менше третини дітей шкільного віку. В той час в Ясногородці було 137 дворів, проживало 980 православних, три католики, 406 євреїв. Основним заняттям жителів с. Ясногородка в різни періоди було сільськогосподарське виробництво. У 1939 році в селі було 529 дворів та проживала 1221 особа. В 1921 р. При остаточному розподілі поміщицькой землі в селі Ясногородка було організовано два ТСОЗи – “Зоря” та “Дорога”, що проіснували до колективізації 1930 р. Ще з осені 1929 р., а особливо на початку 1930 року, розпочалася масова колективізація. Процент колективізації ішов дуже повільно, тому під кінець 32 року було зроблено натиск на одноосібні господарства. На селян були покладені непосильні податки. Залишений без хліба господар мусив іти в колгосп. Утворені були буксирні бригади з викачування хліба. Вони ходили по хатах і витрушували все і відправляли на заготівельні пункти. Залишившись без продуктів, селяни почали голодувати. Навесні 1933 року настав страшний голод. Люди вимирали поодинці і сім’ями, вулицями і селами, були з’їдені всі собаки і коти. Люди падали на и ходу, хто на вулиці, під тином, хто в хаті... Страшно було в селі навіть вдень ходить, не кажучи вже про ніч. Потерпала від голоду й Ясногородка.

Про голодомор 1932-1933 років згадував письменник Петро Панасович Сиченко: “Пригадую, встали раненько, а на сніданок ані, зварити чогось, ані спекти. Розколотила мати просяну лупу, виклала на сковорідку. Чекаемо. Поки лупа була мокра, вона трималася купи, а висохла – розсипалася лусочками материних сліз.

До школи в ті дні приходили не всі. Половина жителів мого села батьки і діти лежали пухлими. Ті, що відвідували навчання, ласували на перервах макухою.Той смак залишився на все життя. Мені здається, що я ніколи смачнішого не їв.

Люди вмирали прямо в черзі за хлібом. Було чимало фактів канібалізму. На Житньому ринку група людей торгувала людським м’ясом. І в Ясногородці жінка вбила своє дитя. М’ясо його зварила.”

На Макарівщині робота по зібранню свідчень про голодомори першої половини ХХ століття значно пожвавилася після підписання Указу Президента України №1144/2007 “Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору”. В школах району, зокрема в Ясногородській, створено пошукові загони, до складу яких залучено учнів старших класів та вчителів. Результатом цієї роботи, зокрема, стало видання книги “Голодомор 1932-1933 років. Макарівщина пам’ятає”, в яку увійшли як свідчення, так і зведені списки громадян, що постраждали від голоду.

Жертвами репресій 30-х років ХХ ст. Стали 11 мешканців села.

1 серпня 1929р. Створено колгосп, який так і назвали – ім. Першого серпня. В лютому 1930 р. Виникла друга артіль – ім. Червоної армії.

У грудні 1934 року артіль імені Першого серпня розділилась на дві – Імені Калініна та імені Постишева. Остання після війни отримала назву Імені Ілліча. У кінці 1950 року три колгоспи об’єднали в один – колгосп Ім. Леніна. Головами цього колгоспу були Возний Арсен Павлович, Павленко Семен Дмитрович, Косенко Іван Тимофійович, Коваленко Григорій Митрофанович, Мажуда Олександр Адамович. З 1994 року Колгосп ім. Леніна реорганізували в КСП “Ясногородка”,а з 1998 року – У ТОВ “Ясногородка”.

Село Ясногородка було окуповане 26 липня 1941 року, а звільнене 7 листопада 1943 р. Під час окупації німці вчинили звірячу розправу над активістами. Вони розстріляли голів колгоспів Хому Микитовича Пономаренка та Олексія Федоровича Комашенка, голову сільради Омеляна Мефодійовича Синявського, ланкових Оксану Омелянівну Войтенко, Ганну Семенівну Лебідь і голову ССТ Л.Л. Войтенка. На примусові роботи було вивезено в Німеччину близько 230 людей.

На фронтах Великої Вітчизняної війни брали участь 466 односельчан.

370 з них нагороджено орденами та медалями. Не повернулося з війни 270 осіб.

Радянський атеїзм, що став панувати на нашій землі з 1917 року, вів подвійну гру. Офіційно радянська конституція визнавала за громадянами УРСР право сповідувати релігію або ж вести атеїстичну пропаганду.

Але на ділі було розстріляно і замордовано сотні тисяч священнослужителів та вірян і не було покарано жодного атеїста-вандала, який руйнував те, що для наших прадідів було найсвятішим.

Перші десятиліття радянської влади в селі ще було чимало тих, хто був готовий іти на каторгу й будувати Біломорканал, але не зректися віри своїх батьків. Громада парафіян у містечку була досить численною. Храм доглядали, незважаючи ні на які перепони. Але півтора десятиліття атеїстичного “виховання” взяли своє – 1934 року, коли сталінські репресії набирали обертів, храм Різдва Пресвятої Богородиці було закрито.

Того року з церкви було знято верх, бані і дзвіницю з дзвонами. 1935 року будівля була переобладнана під клуб. Під час окупації обряди в церкві відновилися. В 1959 року церкву остаточно закрили, а будівлю розібрали.

На її місці закладено Будинок культури. 1968 року Будинок культури почав працювати...

Сучасне село... Що вабить людей до нього... Та, напевне, одвічна прив’язаність до землі, природи, тиші й спокою. Адже лише серед природи кожна людина відчуває гармонію.

Село Ясногородка – одне з тисячі сіл на Україні, які приваблюють до себе міських жителів. Красива назва, близькість до Києва, живописна природа і чудові люди: щирі, працьовиті, веселі.

Ясногородка донедавна переживала не кращий період у своїй історії.

Передове місцеве господарство у 70-80-х роках давало перспективу і для розвитку села. Проте воно згодом почало занепадати. Молоді люди , які залишились без роботи, їхали хто до Києва, хто займався підсобним господарством, були і таки, хто шукав кращої долі за кордоном. Близькість до столиці врятувала. Заможні люди з Києва почали купувати ділянки під забудову. Коли ситуація в країні стабілізувалася, покращилася ситуація в селі. 1994 року було відкрито АЗС “Укрнафта”.

2001 – почала функціонувати страусова ферма –одна з найбільших в Україні. Для переважної більшості людей про страуса назавжди пов’язані з Африкою чи з якоюсь іншою тропічною частиною планети. Під час екскурсії по фермі, яка триває одну годину, можна простежити за всіма етапами життєвого циклу екзотичного птаха, який вражає своєю красою та величністю. Також сприятиме вашому відпочинку катання на конях, відвідування зоопарку та дитячого майданчика. А справжнім гурманам єдиний в Україні шинок “Долина страусів” та її віртуозний шеф-кухар запропонують скуштувати різноманітні вишукані страви зі страусового м’яса та яєць. Це неповторний і ні з чим незрівнянний смак!

Сьогодні Ясногородка – село, центр сільської ради. Площа населеного пункту – 411,2 га, населення 526 чоловік. В селі проживають українці, росіяни, вірмени, грузини. Поштовий індекс: 08061. Телефонний код: +3804578. День села – 21 вересня (Різдво Пресвятої Богородиці, Міжнародний день миру.) Село газифіковано. У селі з’явилось вечірнє освітлення вулиць. Заасфальтовані дороги. Адреса сільської ради:

08061, Київська область, Макарівський район, село Ясногородка, вул. Київська, 47.

Духовне відродження починалось навіть не з Будинку культури, а з церкви. З 1999 року богослужіння проводилися в приміщенні Будинку культури. 2005 року було закладено фундамент нового храму. А в 2008 році новозбудована церква Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ була освячена і відкрита. Нині це УПЦ МП, яку очолює о.Роман. В селі будується храм “Пантелеймона Цілителя” УПЦ КП. Очолює парафію о. Ростислав.

Поза увагою не залишається молодь. Після ремонту в Будинок культури закуплено апаратуру і молодий директор – Наталія Олександрівна Герасименко, яка на посаді керівника з 2007 року, створила жіночий фольклорний ансамбль “Ясен-цвіт”. Потім, молодіжний ансамбль “Такі Мальви”. Недавно – молодіжний чоловічий колектив “Бриль” та танцювальний дитячий колектив “Лялі”. Робота Будинка культури, яким керує Герасименко Н.О. – справжній майстер культосвітньої роботи, славиться не лише в районі, а й у області.

Є в селі і бібліотека. Головна місія бібліотеки – формування соціально-культурного середовища, в якому успішно здійснюється інформаційний, духовний розвиток людини, підвищення культурного рівня села. Більша частина читачів бібліотеки – діти. З 2002 року завідуюча бібліотеки Тимохіна Галина Миколаївна.

Є в селі відділення зв’язку, будівництво якого було розпочато в 1978 р. Завідуючи якого були Карачевський В.М. та Тимохіна Г.М. На даний час завідуюча Панова Г.В.

У 1953 було відкрито ФАП. На по

Функціонують АЗС, ветеринарний пункт, 5 приватних продуктових магазинів та 2 промтоварні, аптека.

1967 року місцевий колгосп розпочав будівництво нового двоповерхового приміщення школи на 320 учнів, яке завершилося 1971 року. Школа була центром культурного життя у селі. У зв’язку зі зменшенням кількості учнів 1995 року школу було реорганізовано із середньої на неповну середню школу. А з 7 лютого 2007 року – це Ясногородське навчально-виховне об’єднання "загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дитячий садок”. Очолює педагогічний колектив Шамота Любов Миколаївна – відмінник освіти України, вчитель вищої кваліфікаційної категорії. Навчається в школі 88 учнів. Для 41 дошкільнят надані прекрасні умови для перебування. Вихователем дитячого садочка незмінно працює Солодовнікова Ганна Іванівна. Адміністрація навчально-виховного об’єднання спільно з сільською радою (яку очолює з 2015 року Кононенко Сергій Андрійович, енергійна, ділова людина) прагнуть надати якісні освітні послуги, виховувати в учнів почуття культури та бажання вивчати історію свого села, району. Учні беруть активну участь у районних конкурсах, олімпіадах, спортивних змаганнях.

В центрі села встановлено пам’ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні односельчанам. На сільському кладовищі в братській могилі похоронені 67 радянських воїнів, які загинули за визволення Ясногородки (відомі імена 11). У 1957 році над могилою встановлено пам'ятник.У напрямку села Мотижин ( в долині за селом) у 1967 році відкрито монумент на місці розстрілу односельчан - ясногородських активістів.

При в’їзді в село встановлено Хрест на честь Різдва Богородиці.

Ліквідатори аварії на ЧАЕС:

Павленко Микола Петрович – 1 категорія
Костюченко Яків Васильович – водій, вивозив худобу
Панченко Іван Йович - водій
Яценко Андрій Лук’янович – 2 категорія
Шешко Володимир Миколайович – 2 категорія
Дідушко Андрій Миколайович – 2 категорія
Ожередов Юрій Іванович – 2 категорія

Брали участь у бойових діях в Афганістані:

Заєць Павло Степанович
Драник Віктор Михайлович
Малишенко Сергій Анатольович
Кондаков Олександр Олександрович (похований)
Малишенко Микола Володимирович
Кононенко Микола Олексійович

Учасники АТО:

Фризоренко Степан Степанович – 1982 р.н. Був призваний 1 хвилі мобілізації в 72-гу окрему механізовану бригаду. Наразі демобілізований.
Гамоля Роман Олександрович – 1989 р.н. 3 хвилі мобілізації .ППВ-5229 арт. полк. Демобілізований.
Панченко Андрій Андрійович -1970 р.н . 4 хвилі мобілізації. 43 окрема арт. бригада. Демобілізований.
Бабенко Олег Миколайович – 1973 р.н. 5 хвиля мобілізації. 101 бригада ОШ. Демобілізований.
Кресан Андрій Костянтинович - 1980 р.н. 6 хвиля мобілізації. 36 окремо зенітно- арт. дивізія морської пехоти. Демобілізований.
Титаренко Михайло Сергійович -1988 р.н. Пройшов Майдан, став добровольцем в АТО. ОЗСП-Азов. Наразі по контракту.
Шовкун Юрій Петрович - 1966 р.н. Демобілізований.

Герб

Щит прямокутний зверху й заокруглений знизу, розділений на дві частини горизонтально у співвідношенні 3:1 зверху вниз. У верхній частині щита, на синьому полі у центрі зверху зображене золоте сонце, а знизу – срібна брама-фортеця. Ліворуч від сонця й фортеці розміщена ялина, а праворуч - сосна зеленого кольору.

На місце сучасної Ясногородки раніше існувало поселення Богушівки, відоме ще в 17 ст. У 18 ст. тут створили свою резиденцію князі Шуйські. Від них село й нову назву Ясний Город і статус містечка.

Назву символізують золоте (ясне) сонце і срібна брама – фортеця (город).

Сосна і ялина символізують парк, який був закладений князем Ігнатієм Шуйським, де був його камінний замок, і ліси, якими багата Ясногородка.

У нижній частині щита на зеленому тлі зображено хвилясту срібну смугу, що позначає річку Трубище, яка тече селом.

Синій колір символізує небо, велич і красу. Золотий – знатність, багатство й силу. Срібний колір – символ чистоти і світла. Зелений – символізує луки, ліси, а також достаток і надію на світле майбутнє.

Прапор

Полотнище розділене горизонтально на три рівні частини – синього, білого й зеленого кольору зверху вниз. Співвідношення пропорцій 2:3.

На тло прапора може накладатися щит герба або один із його елементів.

Автор проекту – заслужений художник України Анатолій Марчук.

Затверджено – рішенням 7 сесії 5 скликання Ясногородської сільської ради №46 від 15.12.2006 року.

Відомі жителі Ясногородка:

Петро Панасович Сиченко – письменник, член НСПУ, автор поетичних збірок, повістей, історичних романів.
Йосип Олексійович Лосенко – кавалер ордена Трудового Червоного прапора за досягнення високих врожаїв у 1976 році.

П. П. СИЧЕНКО

Народився 20 листопада 1922 року в селі Новосілки Макарівського району на Київщині в селянській родині. Закінчивши Ясногородську середню школу, мріяв про навчання в університеті, але почалась війна. Після випускного вечора Петро разом зі своїми однокласниками пройшов військову комісію у Бишеві. До 18 вересня 1941 брав участь у боях проти ворога на ділянці фронту Віта – Поштова - Голосіївський ліс. В боях його контузило. Попав у концтабір. Спробував утекти...

Зі спогадів Петра Панасовича: “Мало хто вирвався з оточення, поминувши колючий дріт фашистських таборів смерті. Я перейшов два.

У страшних умовах життя у концтаборі розгорнула роботу одна з перших підпільних організацій, що народилися у ворожому тилу. Вона й проклала через колючі доти мені дорогу до рідного дому”.

Напередодні 1942 року Сиченко дістався рідного дому у Новосілки.

Був у підпільній групі. Партизанські групи. У жовтні 1943 року Петра Панасовича призначили командиром другого Васильківського партизанського загону. В одному із боїв з фашистами Петра було тяжко поранено і він тривалий час лікувався у шпиталі.

До військової служби після виходу зі шпиталю Сиченка визнали непридатним.

Вступив до Київського державного педагогічного інституту на мовно-літературний факультет.

1949 року зустрів свою долю, своє єдине кохання на все життя – Лідію Андріївну. Побралися. Разом поїхали на роботу в м. Нікополь викладачами української мови й літератури в технікум. Та рідне Полісся вабило, як магніт. З 15 серпня 1953 року стали вчителями Ясногородської середньої школи Макарівського району. Тут, у Ясногородці, минуло життя.

Друкуватися Петро Панасович почав з 1957 року, опублікувавши свої поетичні твори в дитячому журналі “Барвінок”. Одна за одною вийшли його книжки для дітей: “Найсмачніші яблука”, “Куди-куди”, “Подякуйте землі”.

Особливо яскравим українським словом зазвучав поетичний дар у збірці віршів “Осіння зав’язь”. Наступні збірки його поезій “Відлуння” та “Полинова моя печаль”.

У співавторстві з Віталієм Кулаковським написано історичні повісті “Ой, гук, мати, гук” та “Ріки виходять з берегів”.

В романі “Фронт через серце” йдеться про героїчні події останньої війни. Його повість “Третій іде по сліду” присвячена діяльності українського підпілля в пекельний для нашої країни період - 1941-1945 роки.

Петро Панасович пішов від нас 20 березня 2004 року. Прикро, що він так і не побачив надрукованим свого роману “Вітер з Холодного Яру”, що став вершиною його творчості. 2008 року він вийшов у світ.

Творчість митця багатогранна. Він залишив дорогий для нас спадок – свою чарівну і чесну творчість. Ще він був великим Учителем. Людина надзвичайної скромності, шляхетна і делікатна, з сильною волею і мужністю.

Матеріали підготувала
Бібліотекар с. Ясногородка
Тимохіна Г. М.

Нариси з історії Макарівського району – К-Логос -2006
Нариси з історії Ясногородки – Біла Церква – 2010
Літературна Макарівщина: До 85-річчя створення Макарівського району – Київ-2008.